Якось померла Гюльфем-хатун. Сюмбюль намагається випитати Ферхата-агу, як це було, але той боїться розповідати. Проте події пронеслися в його пам'яті, і ми змогли їх побачити. Тієї ночі 1562 року Гюльфем прийшла до непритомного володаря, поки охорони не було:
Хай би що казали, це ти його вбив, бо якщо ти не захочеш, то навіть листя не ворухнеться. Це ти віддав Баязида в руки ворога, кинув на поталу його братові. І навіть не думай казати, що не винуватий, чув? Усі буди, що з нами були - всі сталися через тебе. Заради престолу, престолу, на якому ти зараз навіть сидіти не можеш. Ти спопелив свою сім'ю. Дивись: бачиш? на твоїх руках кров. Її не те що ріки, її моря всього світу не змиють!"
Вона замахнулась на нього ножем, але її перехопив Ферхат-ага, який нагодився, і встромив їй той ніж в серце.
Міхрімах сцепилася з Селімом, назвала того братовбивцею. Шехзаде натякнув їй, що і він знає про причетність тієї до вбивства брата Мустафи. Міхрімах дає тому ляпаса, Селім їй погрожує. Згодом Селіма починає мучити совість через слова сестри: "Я - братовбивця. Цього ніхто не наважується сказати, але всі знають". Виявляється, володар відправив Селіма в санжак Баязида, щоб той відчув біль від утрати Баязида. Крім того, для володаря придумали легенду, що Баязид намагався втекти і його вбили, проте султан в неї не вірить.
З'явився дорослий шехзаде Мурат. Міхрімах подарувала йому каптан і Сафіє. Сафіє - албанська наложниця, яку підіслала Міхрімах, представивши венеціанкою для Нурбану. Сафіє підготовлена і вишколена Міхрімах на помсту. Вона, до речі, вагітна. Мурат досить зблизився зі своєю тіткою Міхрімах. Та ж йому тисне на совість - братовбивство його батька і п'янство. Мурат за порадою Міхрімах дарує володарю на дивані карту Османської імперії. Султану подарунок дуже сподобався, він згадав свою молодість, коли постелив карту світу собі під ноги і мріяв про Середземне озеро. Сулейман показує онуку велику бібліотеку Османської імперії. Селім десь пробухав диван і вражений тим, що Мурат побував на дивані.
Після цього султан Сулейман віддає наказ закрити всі наливайки, в яких продають вино. Соколу намагається переконати Володаря, що це рішення не знайде підтримки серед народу, іновірців, а також завдасть значної шкоди торгівлі. Однак Падишах непохитний - вино заборонене релігіями.
Подарунок Міхрімах Шехзаде Мурату не дає спокою Нурбану Султан. Вона впевнена, що за допомогою Сафіє Міхрімах намагається помститися їй за смерть Спадкоємця Баязида. Нурбану відверто погрожує дівчині розправою, якщо вона встане у неї на шляху. Будь-що Нурбану шукає для сина нову фаворитку.
"Для народу немає нічого впливовішого за державу. Однак, держава геть нічого не варта без здоров'я. Те, що називають владою, є лише боротьбою за престол. Щастя і удача в цьому світі ходять пліч-о-пліч. Покинь розваги і вино, бо не скінчиться це добром. Якщо хочеш гарного друга, кращого за відданість не знайдеш. Коли пісок почне сипатися зливою у твоє життя, то посудини для нього вистачить так само, як і часу. Якщо ж ти хочеш спокою, о Мухібі, відречись! Це немов відсторонитись, жити у світі, де панує спокій."
"Людина лише тоді співчуває, коли сама страждає" - Махідевран до Міхрімах. Султани зустрілися в саду і не порозумілися.
Володар в переодягненому вигляді виходить на ринок і чує від народу про себе висловлювання, що приводять Султана в лють.
"У яничарів немає грошей, їм ледь вистачає тих тримісячних виплат, от і працюємо за обіцянки. У народу купа боргів, а падишаха, який би пішов у похід - немає. А тепер він ще й мейхани позакривав - замість шкодити нашому дозвіллі краще б взявся за свого сина-п'яницю. Султан Сулейман відкрито з нас знущається - треба ж було вбити яснолицього шехзаде Мустафу і сміливого шехзаде Баязида, а залишити імперію на якогось п'яницю. Султан Сулейман уже на ладен дише! Який там похід. як він навіть намазу не робить - що посієш, те й пожнеш. От і Всевишній і карає його. Навіть кажуть, з нього вже нікудишній чоловік..."
Там його бачить і Махідевран, здалеку проклинає. Сумуючи за минулими днями слави, незважаючи на прохання і вмовляння Міхрімах, він приймає рішення! Султан наказує збиратися в похід, керувати походом буде він особисто.
"Я - Сулейман, завойовник Белграда, Родосу, Будди, Багдада, Могача і всього світу. Сулейман, тінь Аллаха на землі, який створив цей світ. Я з мечем у руці боровся проти смерті заради того, щоб уразити серце невірних, поширити волю Аллаха на землі та забезпечити мир і спокій; провів десять років свого життя на полі жорстоких боїв.
Я султан семи стихій Сулейман. За стільки років я бачив багато перемог і смертей. Я не раз умирав, коли мої воїни зрошували землю своєю кров'ю. Я за ними гірко плакав, та ніколи не піддавався своєму єству, не піддавався звірам шайтана, заздрощам, ненависті і пихатості.
Зараз настав час нагнати на ворогів страху, забезпечити друзям спокій і нагадати їм усім, хто я такий. Моя держава, якій я присвятив життя, мої піддані та всі інші ще раз побачать. Побачать і скажуть, що султан Сулейман ще живий."
Лікар радить султану не йти в похід, бо він звідти не повернеться. Також задню включають паші.
"Цей сад - твій, Сулеймане. Рай, який ти бачиш на землі - твоя мрія. Це - весна закоханих. О душе, це кохання, немов дощ, а ми - немов листя і квіти, які оживають і зеленіють під його краплями. Ніколи не бувало такого, щоб у цьому світі я не бачив натхнених людей - усі літають на крилах своїх бажань, у всіх в очах горить іскра. всі в пастці, всі шукають приводу кохати."
У всій своїй красі Кануні Султан Сулейман залишає палац, вирушаючи назустріч смерті...
"Я - Сулейман, син султана Селіма хана і Хафси-валіде-султан, десятий правитель Османської імперії. Володар сефівідів, єгипетських мамлюків, земель Сирії, Палестини, Хиджазу, Шовкового шляху, Дороги спецій, морів та пустель, єдиний володар, який на віки закріпив кордони османських земель.
Я - Сулейман, який поклявся гарцювати своїх коней до найзахіднішого санжаку імперії, бути справедливим заради добра своїх підданих, забезпечувати спокій, мир та добробут на землях, куди ступала моя нога."
"Коли стало відомо, що на чолі свого війська стане сам султан Сулейман. ніхто в це навіть не повірив. Казали, що немічний падишах уже й на ноги стати не може, однак великий турок усіх здивував. Увесь світ уже чекав його смерті, а він, мов молодий володар, покинув палац зі своїм військом під пишну церемонію. Константинополь знову став свідком його колишньої величі. Люд заполонив вулиці, всі говорять, що з сивою бородою і в білому каптані він схожий на величавий мінарет. Люди з безмежною радістю та натхненням провели Великого турка в похід.
Через 46 років свого правління султан Сулейман, який вселяв страх у ворогів та заволодів усіма бажаними землями на Заході і Сході ще раз показав, що він є і залишається володарем світу.
Треба бути готовими і укладати між собою союзи, зачиняти ворота в міста, готувати військо і молитися, бо Сулейман Пишний попри загрозу смерті іде в серце Європи." - літописець.
"Від султана Сулеймана, батька, тільки такого й чекай. Він падишах, який поставив світ навколішки, завоювавши безкраї землі. Він на війну не як на смерть, а як на свято іде." - Селім.
"Уже й не згадаю зі скількох походів я з надією чекала володаря. Він не повернеться, цього разу - ні. Я його більше не побачу." - Міхірмах.
"Наступної весни не буде. Донині я десятки разів воював на полі бою з допомогою Аллаха, силою меча і кров'ю своїх воїнів. Душею і серцем я здобув десятки перемог. Коли вітер віяв мені в обличчя, я знав, що треба зупинитися, але не цього разу. Сигетвар - дуже важливий для мене. Сигетвар - це не просто чергова фортеця невірних. Сигетвар - це моя віра, моя надія."
Міхрімах їде в Едірне. Вона програла. Сюмбюль залишається в порожньому палаці, проносяться спогади з його життя.
"Моя душа, ці покої, кімнати, балкони, цей сад, ці стіни - свідки моїх сліз, любові і кохання, мого голосу, пісень, мого сміху, прихованих сліз і плачу. Минуть весни, минуть роки, згаснуть зорі на небі. Життя - це лиш помах повік. Я очі розплющила і заплющила. Життя - це лиш один день, який прийшов і пішов. Усім моїм буттям було кохання а життям - цей палац" - голос Гюррем у порожньому гаремі.
"Я - Сулейман, син султана Селіма-хана і валіде Хафси-Айше султан, десятий падишах Османської імперії, який володарював світом і поставив навколішки і Схід і Захід. Я народився в землі і в землі мене поховають.
Я - Сулейман. Голос друга кличе мене. Що стається з серцем, коли людина помирає, коли душа відлітає, а кров застигає. Людському розуму цього не зрозуміти, бо правду знає лише серце. Це - велике частування і зустріч, це природа душі, якій було даровано величне життя. Над моєю головою - небо, поміж мого гілля - свіжий вітер, моє коріння - глибоко в землі.
Я - Сулейман. Не престол чи корону я беру з собою, а лише кохання і дружбу. Я зараз прокинуся - хай людина знає про це, хай знає і пам'ятає. Завершилося правління, зів'яли весняні квіти, скінчився сон, не лишилося ні влади, ні корони. Я прийшов в цей світ з порожніми руками, з порожніми руками і йду. Лишається тільки жменька землі, хай усі, що на цьому світі жив Сулейман - покірний раб Усевишнього Сулейман."
З останнім подихом Володаря закінчується велика Епоха!
Дивитися серіал "Величне століття" українською мовою:
Протягом кількох років свого життя при дворі султана Сулеймана, невільниця з маленького українського поселення Роксолана, рухалася до своєї мрії - безпеки і влади. Із простої наложниці вона перетворитися на дружину найсуворішого правителя Сходу, а її діти стали законними претендентами на трон Османської імперії, чиї кордони розширювалися з кожним днем. Але цей шлях був сповнений запеклої боротьби, засіяний смертями близьких людей і залитий океанами сліз, болем і приниженням, які не зламали волі сильної жінки.
Четвертий сезон серіалу "Величне століття. Роксолана" вийшов під слоганом «Вирішальна битва» і стане заключним в серіалі про Величне століття Османської Імперії. Після трагедії, що забрала життя її старшого сина, Гюррем ні на хвилину не забуває про місце, навіть не дивлячись на те, що пройшли роки ... Заручившись вірністю і підтримкою Рустема Паші, султана готується нанести ворогові смертельного удару. Між тим зростає суперництво між Селімом і Баязидом. А Падишах приймає рішення, здатне змінити долю Імперії.
|
