П`ятниця, 29.03.2024, 13:42
Дивитися онлайн
Наші друзі

Розділи
1 сезон
2 сезон
3 сезон
4 сезон
Цікаві матеріали
Друзі сайту

Серіал "Величне століття. Роксолана"

Головна » 4 сезон » 125 серія (16 серія 4 сезону) "Відтепер лише ти вирішуєш свою долю"
17:17
125 серія (16 серія 4 сезону) "Відтепер лише ти вирішуєш свою долю"

125 серія

На прийомі у палаці Рустема та Міхрімах Елькас-мірза цитує вірш перського письменника, а султана перекладає їх:
«У моїм зраненім серці лиш ти.
В моїх очах лиш ти. 
Когось побачив в далині, думаю - ти».

Елькас жартівливо продовжує: «А якщо в далині побачив ішака, я думаю це ти». Видно, що між гостем та господинею палацу виникає симпатія, а паші це не надто до вподоби. У цей час входить слуга і повідомляє Рустемові про прибуття Махмуда-аги. Паша дізнається від нього, де тримають Атмаджу, і наказує слідкувати за тим будинком, щоб у свій час нагрянути туди.
Міхрімах приємно вражена подарунком Елькаса у вигляді брошки з лавром, адже вона любить цю рослину, тому дякує високому гостю. Той каже, що знав про вподобання султани, чим вона здивована, однак насправді про лавр Елькасу розповіла Фатма-султан, яка перед вечерею у палаці доньки падишаха зустрілася із перським шехзаде в саду. Там султана натякнула на те, що б задовольнило Міхрімах: «Шкода, у цьому саду немає лаврових дерев. Міхрімах-султан їх дуже любить». Перський гість, звісно, не розповів Міхрімах про цю зустріч, натомість зробив комплімент: «Я думав, джерело вашої сили – падишах, але тепер зрозумів, що силу Ви черпаєте зі своєї вроди». 
На зустрічі з Пірі-реїсом Мустафа суворо наказав державному мужеві припинити діяльність, яка є зрадницькою відносно султана Сулеймана. Мустафа повів себе достойно. Реїс відповів на це, що в його діях є лише прагнення захистити шехзаде як майбутнього падишаха від пасток Рустема та Гюррем. Якщо ж справу закрити, багато друзів шехзаде залишаться без голів. Мустафа зрозумів, що йому доведеться змиритися з такою діяльністю: «Це така гра, шехзаде, що чистому перемогти важко». 
Елькас на прийомі в султана. Шехзаде з Персії приніс листи від туркменських беїв як доказ їх підтримки і зауважив, що його сходження на трон забезпечить хороші відносини між перським краєм та Османами. 
Джанфеда бідкається Нурбану через коханку Селіма, яка дурить шехзаде, видаючи себе за незаміжню жінку. Калфа каже, що тому престол не світить, якщо прелюбодіяння дійде до вух султана, і радить Нурбану поговорити з шехзаде. Фаворитка погоджується, оскільки мовчання тільки погіршить ситуацію. 
Султан схиляється над картою світу і згадує, як колись казав: «Паргали, я не зупинюся, доки не створю імперію, більшу за Александрову (мається на увазі Александр Македонський), якій підкорятимуться усі сім частин світу. От побачиш, Ібрагіме, побачиш…» (коли рак на горі свисне). Сулейман обдумує слова Елькаса-мірзи, який в обмін на підтримку Османів пропонував дружбу з боку своєї держави. Також правитель згадує пораду Мустафи «піти по золоте яблуко» – спочатку на Відень, а звідти – на Рим. Він віддає наказ зібрати диван.
У Кютах’ї Хуріджихан шкодує з приводу неприємного прощання з Гюррем. Вона каже Баязиду, що не слід було говорити на високих тонах, оскільки він – частина серця своєї матері. Шехзаде каже, що його валіде з часом прийме Хуріджихан, і все налагодиться. Баязид від’їжджає на полювання. 
Йдучи коридорами палацу, лала Мустафа також згадав останню розмову з Гюррем, яка суворо наказала відіслати Хуріджихан до Бейхан чи куди-інде – тільки так лала зможе отримати прощення хасекі-султан. Все це, звісно, заради блага шехзаде. Зустрівши агу, лала віддав наказ відправляти Хуріджихан.
На дивані у присутності шехзаде, пашів та беїв Сулейман пропонує на обговорення два питання: піти у похід на Відень чи на Персію, щоб показати Тахмаспу його місце? Починається цікава дискусія-протистояння між Мустафою, якого підтримує Джихангір – вони тримають руку за Віднем, – та Рустемом і Соколу, які виступають за похід на персів. Сулейман вирішує підписати з австрійським послом угоду, за якою Відень має сплачувати щорічно харадж (в ісламі - державний податок, що справляється за користування землею), а на тих землях встановляться османські закони. Таким чином, Карла як імператора згадувати не будуть. Тоді султан піде на Персію. 
Соколу повідомляє Гюррем про рішення володаря. Вона хвилюється за те, чи не отримає Мустафа якогось доручення в цьому поході, і окреслює паші план розстановки сил: Рустем має бути воєначальником, Соколу – на чолі флоту, Баязид піде у похід, а Селім стане намісником султана у столиці. «Ми маємо бути героями у цьому поході!» – зробила підсумок султана. Соколу  поцікавився, хіба не Баязида Гюррем хоче бачити намісником. У відповідь Гюррем розповіла про зв’язок шехзаде із Хуріджихан і наказ лалі відправити султану деінде від Кютах’ї.
Джихангір у розмові з Мустафою скаржиться на те, що Рустемові вдалося переконати володаря йти на персів, скориставшись Елькасом. Мустафа каже: «Запиши кудись сьогоднішню дату, Джихангіре. Бо це день, що змінить долю нашої династії і Османської імперії. Наш володар відмовився від Риму, про який колись мріяв з покійним Ібрагімом-пашею». Мустафа у відчаї йде, а Джихангір висловлює Ях’ї свої сумніви, називаючи зусилля переконати володаря марними. Ташлиджали розповідає історію про мураху, яка несла на гору воду святому Ібрагімові, запевняючи, що зусилля шехзаде не марні. Розповідь Ях’ї: «Немрут дуже не любив святого Ібрагіма і наказав спалити його. Для цього розвели великий вогонь, такий великий, що полум’я сягало аж до неба. У цей час схвильована мураха побігла до вогню з краплиною води у роті. Величний орел помітив це і спитав: «Куди це ти? Що робитимеш з цієї краплиною води у роті?». Мураха каже: «Я йду туди, де палитимуть Ібрагіма, а воду я виллю на вогонь». Орел посміхнувся: «Що зможе ця твоя краплина води?». Мураха переклала краплину в лапки і гордовито каже: «Нехай, принаймні стане ясно, на чиєму ми боці».
Мустафа та Сулейман, прогулюючись у саду, говорять про останнє рішення дивану. Султан бачить, що син не чекав такого рішення, а шехзаде у свою чергу намагається зрозуміти, чому батько відкидає свою давню мрію. Сулейман пояснює, що зараз він як ніколи близько знаходиться біля її здійснення: «Пам’ятай, що ця перемога, яку я здобуду лише тінню свого меча, найбільша з усіх». Шехзаде питає, що ж зробить володар, якщо Відень не прийме угоди, на що султан відповів: «Тоді тінь відійде і меч, мов блискавка, спалить і знищить їх усіх». Мустафа запевнив, що він залишиться поруч із батьком, коли прийде той час. Султан сказав, що походи на Персію завжди важкі, і наступний не буде виключенням, тому шехзаде залишиться у столиці і виконуватиме султанські обов’язки. Почувши про таке доручення, Мустафа зрадів. Сулейман сподівається на відновлення довіри між ними. З балкону за шехзаде та султаном спостерігає Гюррем. Вона незадоволена такими прогулянками (ще б пак!).  
Тим часом у Кютах’ї Хуріджихан читає казку одному із синів Баязида. Коли Рана-хатун забрала малого, султана зробила їй попередження: хоч та і виказала Хуріджихан Гюррем, нехай не вважає султану своєю суперницею, інакше програє. Хуріджихан викликають у мисливський будиночок – нібито там на неї чекає Баязид. Султана, щаслива, їде до будинку, але, не доїхавши до нього, на дорозі вона зустрічає лалу Мустафу. Той повідомляє султані, що на цьому шляху гостювання Хуріджихан у Кютах’ї завершилося і її відправлять до Бейхан. В іншому разі вона все одно змушена буде поїхати за наказом володаря. Султана вперто відмовляється їхати, натомість обіцяє розповісти велику таємницю, якщо лала дозволить їй залишитися. Вона таки залишилася.
Гюррем зустрічається з Рустемом та донькою. Переляканий паша повідомляє невтішну звістку: Мустафу хочуть залишити у столиці намісником. «Це наш смертний вирок! Якщо вже Мустафа зійде на трон, ні в кого не стане сили скинути його звідти!» – непокоїться султана. Міхрімах намагається запевнити, що Мустафа не є загрозою, проте Рустем каже, що на війні все можливо, і султан з воєначальниками та військом може і не повернутися. 
На терасі Гюррем висловлює султанові своє нерозуміння його рішення залишити Мустафу намісником, адже на його місці мав би бути Селім. Султан пояснює це тим, що йому ніяк не йде з голови вигляд сп’янілого від вина Селіма під час останнього візиту володаря у Сарухан. Гюррем просить не відвертатися від сина, однак батько хоче, щоб це було йому уроком.
У Манісі знають про рішення Сулеймана. Селім розчарований – він думав, що султан вибачив йому той випадок, проте помилився і обманув себе. Шехзаде каже: «Як він мені повірить, коли я сам собі не довіряю?». Відповідь Нурбану Селімові: «У мене на батьківщині кажуть: «Треба і в негоду підняти вітрила». Перед нами довгий і важкий шлях. Якщо ми хочемо йти, треба бути готовими до всього. Дощ, вітер – ми повинні йти крізь усе це». Нурбану висловила свою глибоку віру в шехзаде.  
До палацу Селіма приходить Димитрій, чоловік коханки шехзаде. Тому про це доповідають, і він розуміє, що хитра жінка його обманула. Селім наказує відіслати Димитрія. Це все відбувалося в присутності Нурбану, яка підозріло поводилася. Але опісля потай вона наказала Газанферові бути якомога м’якшим із чоловіком і сказати, що шехзаде прийме того пізніше. За цей час фаворитка мусить щось придумати (тут наче не бреше).
Нурбану радить Селімові мирно владнати конфлікт, поговоривши з чоловіком Евталії. Той намагається випитати, як вона дізналася про коханку, але фаворитка переводить розмову в інше русло – вона ображена, що коханий зраджує її, однак найголовніше – його репутація.  
Селім таки прийняв Димитрія і намагається добрим відшкодуванням залагодити скандал. 
Міхрімах отримує листа від автора-інкогніто з рук невідомої хатун: «Сьогодні я ходив там, де ступала Ваша нога, вдихав пахощі троянд, які вдихали Ви, але краса тих квітів тьмяніє перед Вашим сяйвом. Та й кого можна порівняти з Вашою незрівнянною вродою? Сонце не соромиться, коли бачить Вас, місяць не ховається за хмарами. Я побачив Вас одного разу, і відтоді не маю спокою. Від Ваших червоних уст у моєму серці розгорівся вогонь, а моя доля – як той листок лавра у ваших руках. Мені лишається безкінечно горіти і поставати з попелу». Міхрімах здивовано-радісна від таких рядків, проте з обережності спалила листа. Гюррем ледь не застукала доньку.
Увечері Міхрімах пише відповідь, зазначаючи, що може статися біда, якщо про це дізнаються. У цей час Рустем без попередження входить у покої дружини. Та сказала, що пише листа Баязиду, однак паша, поки Міхрімах розчісувала волосся перед дзеркалом, спідтишка прочитав листа і зрозумів, що там про Баязида ні слова. Рустем зачитує уривок, і між подружжям назріває скандал. Міхрімах водить чоловіка за носа, не кажучи правди про адресата листа: «Вір у те, у що хочеш вірити – мені до цього байдуже». 
«Вечорами, ідучи сюди, дивлюся на інші домівки. Там крізь двері видніється світло, чути голоси дітей, жінок, чоловіків. Я заплющую очі і мрію, що на їхньому місці ми, що я іду у свій дім, ти приготувала вечерю, і ми з нашими дітьми сідаємо за стіл. Знову ти і я, але все інакше, в іншому житті, там, де ти кохаєш мене», – Рустем до Міхрімах перед сном. 
«Я – Міхрімах. Султана сонця й місяця, улюблена дитина султана Сулеймана, частинка серця Гюррем-султан, найвродливіша султана, яку бачили у палацах Стамбула і всього світу. Найцінніші коштовності світу, найрідкісніші тканини, усе багатство – біля моїх ніг. Їжу мені подають у золотому посуді, а напої – у кришталевих чашах. Усі жінки готові життя віддати за мою долю, а чоловіки – за одну мою волосину.
Я – Міхрімах. Але правди ніхто не знає. Те, що вони бачать, – не я. Щодня я в’яну, моє серце повільно вмирає. Я відчуваю, навколо мене бушують бурі, я сама посеред великої війни. Переді мною летять голови з плечей, обриваються життя, виголошуються і порушуються клятви. Життя тече повз мене з усіма його печалями й радощами, а в моїй душі здійснюється найбільша буря, але з вуст не злітає ні слова. Ніхто не питає, що в мене на серці, як і у всіх жінок, моє серце сповнене таємниць, і кожній з них одного дня судилося вийти назовні. Таємниці чекають на день, коли про них стане відомо, коли їх кинуть в обличчя, коли ми забудемо про істини, які знали, коли поставимо під сумнів себе і своїх близьких. Іноді одна таємниця повністю змінює усі істини і русло, яким тече життя»,
– монолог Міхрімах. 
Баязидові повідомляють про майбутній похід, і він цьому радий. Щодо рішення про намісництво Мустафи шехзаде відповів: «Гарна новина. Прекрасне рішення залишити у столиці Мустафу, а не Селіма. Ми з Селімом у поході з’їмо один одного». 
Мустафа приїхав до свого санджаку. Махідевран щаслива з того, що образи між сином та султаном припинилися, а також рада його майбутньому намісництву. У Міхрініси вже тиждень, як народився син, однак весь світ знатиме, що матір’ю є наложниця з гарему шехзаде. Мустафа каже, що стосунки із султаном налагодилися, і скоро можна буде сказати правду, проте Міхрініса радить не поспішати – всі терпляче чекатимуть дня, коли Мустафа зійде на трон. 
У Ватикані до Папи приходить посол від Мартіна Лютера. Він питає, чи правда, що Папа дав добро Фердинанду та Карлу укласти мирну угоду з безбожниками Османами. Той все підтверджує, пояснюючи це ослабленням християнського світу і тим, що безбожник Лютер більше за всіх винен у цьому розділенні. 
У Стамбулі підписали п’ятирічну мирну угоду між королем Австрії, який погоджується на те, що османська армія завоює Угорщину, та султаном. Зачитуються додаткові умови договору. 
Локман передає султанові листа від лали Мустафи. У ньому йдеться про таке: «На жаль, я дізнався, що шехзаде Мустафа з дочкою покійного Хизир-Хайреддіна-паші Міхрінісою-хатун уклали таємний нікях. Їхні стосунки тривають уже довго. Настільки, що хатун завагітніла від шехзаде». Сулейман у відчаї та гніві, згадує розмову з Матракчі, який збрехав йому про звільнення Міхрініси з посади помічниці.
У покоях Рустема Міхрімах оголосила чоловікові та валіде, яка саме нагодилася до палацу доньки, про бажання розлучитися. Гюррем розгнівалася. Міхрімах каже, що вона вже не та дівчинка, що виконувала накази беззаперечно. Мати закликає її схаменутися, проте донька нагадує про право султани розлучитися. Міхрімах встигає двічі сказати «Розлучаюся», однак Гюррем нагадує, що ці слова не мають сили без дозволу володаря. Та вже направилася до батька, проте валіде у наказовому тоні просить поділитися з нею своїми образами.
Міхрімах показує матері листа, який вона отримала від невідомого автора, і розповідає про скандал між нею та Рустемом. Мати каже, що єдина вада паші – його зайнятість. Донька наголошує на тому, що ніколи не кохала Рустема. Однак Гюррем каже, що від її рішення постраждають брати, до того ж невдовзі буде важливий похід. Рустем в печалі. Соколу приходить з важливою новиною (мабуть, про Мустафу), але Рустему не до нього. Фатма щаслива з того, що її план вигнання Рустема з палацу завдяки розлученню здійснюється. Виявляється, автором загадкового листа, що потрапив до Міхрімах, була вона. Сама ж султана отримує від Елькаса-мірзи повідомлення про бажання зустрітися. Валіде таки вмовила Міхрімах почекати.

В Амасьї дитину Мустафи та Міхрініси назвали Мехметом – на честь померлого брата шехзаде. Спадкоємець говорить, що дружина поїде разом з ним до столиці, коли прийде час бути намісником, і про їх стосунки дізнаються всі: «Я втомився жити з таємницями, Нісо. Моя совість нечиста, я готовий на будь-що, інакше нам спокою не буде. Я все розповім батькові, хай він почує це від мене».
Гюррем доповідають, що султан дізнався про таємний нікях найстаршого сина. Вона задоволена таким станом справ. Джихангір у розмові з валіде каже, що таємний нікях неможливий, а відомості про нього – наклеп. Гюррем запевняє його, що це правда, і Мустафа за таке буде покараний. Син ставить провокаційне питання: «Ви те саме скажете, валіде, коли стане відомо про Баязида?» Гюррем дорікає йому у надмірній любові до Мустафи, бо про інших братів Джихангір наче забув. Той відповідає, що з шехзаде поводилися несправедливо, тому він став на бік найстаршого брата. 

Фатма бачиться у саду з Елькасом. Той просить пробачити його за зухвалість і говорить їй компліменти про красу. Султана вражена, проте згадує, що Міхрімах ще вродливіша. Мірза доводить, що та пристрасно кохати не вміє, а от Фатма-султан…
До Мустафи приходять Явуз та Атмаджа. Вони готові виконувати будь-які накази шехзаде. Атмаджа говорить: «Або нам відрубають голови, або ми далі вас захищатимемо». Мустафа готовий прийняти як супутника людину, яка втратила власну сім’ю, проте знайшла у собі сили побороти таке горе. 
Джихангір, провідуючи Міхрімах, висловлює їй підтримку у питанні з розлученням. Він каже, що якби міг би позбутися свого тягаря, обов’язково зробив би це, а сестра не мусить терпіти нелюба навіть заради валіде. Цим закінчилася 125 серія.

Дивитися серіал "Величне століття" українською мовою:

Протягом кількох років свого життя при дворі султана Сулеймана, невільниця з маленького українського поселення Роксолана, рухалася до своєї мрії - безпеки і влади. Із простої наложниці вона перетворитися на дружину найсуворішого правителя Сходу, а її діти стали законними претендентами на трон Османської імперії, чиї кордони розширювалися з кожним днем. Але цей шлях був сповнений запеклої боротьби, засіяний смертями близьких людей і залитий океанами сліз, болем і приниженням, які не зламали волі сильної жінки.

Четвертий сезон серіалу "Величне століття. Роксолана" вийшов під слоганом «Вирішальна битва» і стане заключним в серіалі про Величне століття Османської Імперії. Після трагедії, що забрала життя її старшого сина, Гюррем ні на хвилину не забуває про місце, навіть не дивлячись на те, що пройшли роки ... Заручившись вірністю і підтримкою Рустема Паші, султана готується нанести ворогові смертельного удару. Між тим зростає суперництво між Селімом і Баязидом. А Падишах приймає рішення, здатне змінити долю Імперії.

113

Категорія: 4 сезон | Переглядів: 18666 | Додав: meri7837 | Рейтинг: 4.5/6