Мустафа надсилає лист Баязиду, в якому просить Шехзаде приїхати до нього переодягненим. Попри протест Лали-Аги Баязид їде. Виявляється, хлопці домовилися, що Хуріджихан житиме в Амасії, і Баязид приїхав до неї на побачення. Махідевран пилить Мустафу за це, бо в першу чергу винним буде Мустафа. Тим часом Баязид збирається забрати до себе Хуріджихан і провести нікях. Мустафа розкриває і секрет свого шлюбу.
Гюррем має задушевну розмову з Сюмбюлем про його дитинство і після цього дарує йому свободу:
- Сюмбюле, як ти? Добре? [дурацьке запитання звісно]
- Султано, ви вперше запитали, як я...
- Без тебе у мене зламані крила. Без тебе я і гарем осиротіємо. Тому доведеться зібратися з силами.
-Це ва... це важко, Султано. У мене такі глибокі рани, що ніякі ліки не допоможуть. Ніякий лікар не сцілить.
- Невже я нехтувала тобою? Захопившись переслідуваннями ворогів своїх синів, не питала як ти? Уже запізно.
- Ну що Ви, Султано! Не пізно. Мені досить того, що Ви спитали. У кожного своя історія... Ви пам'ятаєте своє дитинство, Султано? Який найдавніший спогад у Вашій пам'яті? [тут буде історія його дитинства]
- Твоє серце пронизане кинжалами. Разом ми витягнемо їх назавжди і загоїмо рани. Ти сцілишся.
- Пізно, Султано. Вже надто пізно. Через мене тепер і Ви страждаєте. Ох, Султано. Якби я тримав язика за зубами, не підставив би Вас. Покарайте мене, Султано. Нехай я відплачу за гріх, який скоїв несвідомо.
Я не каратиму тебе. Навпаки. Винагороджу за безмежну вірну службу! Я дарую тобі свободу. Ти береш собі ім'я. Сам розпоряджатимешся своїм життям. Лягай спатки. Бо щось ми засиділися".
"Я пам'ятаю. У мене було дитинство. Далеке, туманне, щасливе. Поки якось вони не прийшли і не забрали його в мене. Дім, у якому я народився. Я забув. Звідки прийшов? Я забув. Чи мав я батьків? А братів, сестер? Я забув. Султано, я навіть ім'я своє забув!
Але я пам'ятаю, що був дитиною. Моє дитинство, мою мужність і моє життя в мене вкрали. А до тієї миті цілісінький білий світ був переді мною відкритий. Мені було так боляче, що я пообіцяв собі більше ніколи не страждати. Поклявся собі вижити. А серце своє вирвав і поклав у скриньку, яку надійно сховав...
Через роки я відкрив цю скриньку, Султано. Вперше... Я витягнув звідти своє серце і віддав його жінці. Пізнав, що таке кохання, пережив його." - розповідь Сюмбюля Гюррем.
Султан досі не розмовляє з Гюррем. Та намагається його розговорити, але марно: "Сулеймане, ти мені снився. Приходив до мене уві сні. Моя щасливо зірко, хіба ще не настав час покласти край обрАзам?
Я бачу, ти досі гніваєшся. Що мені зробити, щоб ти пробачив? Сулеймане! Мій Володарю, Падишаху мого серця. Скажи щось. Будь-ласка.
Сулеймане, ти мене не бачиш? І не чуєш. Пробач мене, Сулеймане, почуй! Сулеймане!!!" - ой, це був сон.
Поки Гюррем сниться задушевний сон з Сулейманом, той поїхав у Манісу разом з Назенін. У Манісі Сулейман застає п'яного Селіма і стає розлюченим: "До сьогодні я захищав тебе. Не вірив жодному слову, що про тебе казали. Це так ти правиш санжаком? Живучи серед самих розваг і насолод?! Я навмисне приїхав раніше, щоб побачити це! Ти втратив людську подобу! Забув, що таке гріх і харам! Геть звідси! Геть з перед очей! Вийди геть! [Харам (араб. حرام , "заборонене") — в ісламі вчинки й речі, що є забороненими]. Тим часом Назенін, яка вже султана, дражнить Нурбану: "Ти жінка Шехзаде-п'янички, а я - Падишаха. То ж поводься зі мною добре, бо пошкодуєш, що народилася".
"Спершу твій брат Мустафа глибоко розчарував мене. Потім Баязид. Тепер ти. Ви всі постали переді мною в такому стані, що замість вас мені було соромно! Щоразу я запитував себе і винуватив. Очевидно я припустився помилки, виховуючи вас" - Сулейман Селіму, заспокоївшись.
"Якщо присягнутись перед Аллахом не повертатись до гріха, Аллах доручає двом своїм ангелам змусити забути про гріхи грішника і його оточення. Я хочу поклястися Вам, Володарю: більше я не візьму в рот хараму!" - розкаяння Селіма.
Рустем отримав відповіді на своє опитування від знаті Амасії. Там усі бачать Мустафу майбутнім султаном. Рустем терміново їде в Манісу. В справи втручається і Джихангір. Гюррем радить Міхрімах наглядати за Джихангір. А тим часом Джихангір про ситуацію повідомляє листом Мустафу.
"З одного боку боюсь, що задихнусь на свободі, як риба, викинута на берег, а з іншого мені цікаво! Як це жити вільно, не схиляючись і не виконуючи наказів. Може спершу буде важко, але ж людина до всього звикає. Та й не молодий я. Хоча б решту життя подихаю свободою." - Сюмбюль до Афіфе.
"Не всім так пощастило, Міхрімах. Я не чекаю, що ти зрозумієш. Адже цінність свободи цінуєш лише втративши її." - Гюррем до доньки про звільнення Сюмбюля.
Сулеймана уже настільки заглючило, що він в Локмані побачив молодого Ібрагіма. Сина Нурбану Сулейман називає Муратом. Сулейман відівідав вдову, чоловіка якої вбили при Селіма. Жінка сказала, що Селім заплатив більше, ніж призначив Каддій і про сім'ю піклується.
"Сулеймане! Великий падишаху мого серця! Мій Султане! Може я й вільна, мене не кинули в темницю і не замкнули там, але після розлуки з тобою це не має жодного значення, жодної цінності. Це - велика темниця, а я - нещасна ув'язнена, позбавлена твоєї любові. Від цієї темниці є лише один ключ і він в твоїх священних руках. Якщо ти залишиш мене без своєї любові, знай, що я загублюся у пітьмі і задихнуся. Достатньо одного твого слова, щоб осяяти мій шлях." - лист Гюррем.
Сулейман пробачив Селіма, зважаючи на його каяття: "З милості Аллаха до раю ведуть вісім дверей. Одні з цих дверей - це каяття. Всі інші з цих дверей іноді відчинені, іноді зачинені, а двері каяття ніколи не зачиняються. Життя без каяття - це неначе духовна агонія. Якщо Бога для тебе не існує, ти нехтуєш ним, смерть неминуча. Якщо життя минуло, знай: ця мить - його корінь, йому бракує вологи. Полий водою каяття. Шлях каяття - неймовірний шлях. За мить він може підняти з низин цього світу аж до самого неба." - слова Великого поета Мевляна Джалаладін Румі устами Сулеймана до Селіма.
Гюррем, виявляється, у таємному листі Нурбану наказала їй убити Валерію. Під час чергової перепалки Нурбану скидує ту зі сходів. Насмерть. Навмисно чи ні? Нурбану все спихнула на нещасний випадок. Рустем саме прибув у Манісу і розповів багато чого цікавого Сулейману про "майбутнього султана" Мустафу.
"О, бездонно темнице! О, інший бік моєї душі, який я сховав від усіх у закутку. Те, що лишило мене без сну, у моєму зручному ліжку темними ночами, коли я думав, що сонце більше не зійде. Воно страшніше за ворогів і кров, яка тече рікою на полі бою; за непереможних велетнів; страшніше за індійську отруту, яка однією краплею вбиває найміцнішу людину. Це страшніше за мечі, виготовлені майстрами з Тебрізу; мечі такі гострі, що навіть волосину можуть розітнути навпіл!
О, моя темряво! О, Демоне, що живе у мені! О, зло! Я щоночі розплачуюся з тобою, але ти не змогло ні перемогти, ні здолати.
Ти ж бачив, Паргали, батько цим каптаном хотів убити мене. Я цього ніколи не забуду. Молюся Всевишньому, щоб він уберіг мене від такої помилки.
У КОЖНОМУ ЧОРНОМУ Є БІЛЕ, А В КОЖНОМУ БІЛОМУ - ЧОРНЕ.
У КОЖНІЙ ЛЮДИНІ Є СВІТЛО І ТЕМРЯВА.
У КОЖНОМУ ІЗ НАС Є ЯНГОЛИ І ДЕМОНИ.
У КОЖНОМУ ІЗ НАС Є РАЙ І ПЕКЛО.
Що ти обереш, те й переможе, а від чого відвернешся - те і програє." - Ібрагім у голові Сулеймана після прочитаних листів про Мустафу.
І на завершення 122 серії Міхрімах натякнула Джихангіру, щоб той насолоджувався житям і не ліз у політику; Баязид шокував Лалу-Агу і фаворитку приїздом Хуріджихан; Сулейман повернувся в палац; а Фатьма влаштувала Гюррем перепалку з приводу смерті Назенін, на що Гюррем відповіла: "У палаці до Назенін найближчою була ти. Прийми мої співчуття. Для тебе - це велика втрата. Як то кажуть: хай Аллах простить її гріхи".
Дивитися серіал "Величне століття" українською мовою:
Протягом кількох років свого життя при дворі султана Сулеймана, невільниця з маленького українського поселення Роксолана, рухалася до своєї мрії - безпеки і влади. Із простої наложниці вона перетворитися на дружину найсуворішого правителя Сходу, а її діти стали законними претендентами на трон Османської імперії, чиї кордони розширювалися з кожним днем. Але цей шлях був сповнений запеклої боротьби, засіяний смертями близьких людей і залитий океанами сліз, болем і приниженням, які не зламали волі сильної жінки.
Четвертий сезон серіалу "Величне століття. Роксолана" вийшов під слоганом «Вирішальна битва» і стане заключним в серіалі про Величне століття Османської Імперії. Після трагедії, що забрала життя її старшого сина, Гюррем ні на хвилину не забуває про місце, навіть не дивлячись на те, що пройшли роки ... Заручившись вірністю і підтримкою Рустема Паші, султана готується нанести ворогові смертельного удару. Між тим зростає суперництво між Селімом і Баязидом. А Падишах приймає рішення, здатне змінити долю Імперії.
113
|
